30 жовтня, згідно плану роботи райво та райметодкабінету проведено екскурсію із шкільними бібліотекарями у м. Меджибіж та м. Летичів.

Відповідно до руху автобуса, першим на нашому шляху біло м. Меджибіж, в якому ми відвідали фортецю, що розпочала своє існування у Х столітті і слугувала оплотом для руських земель на заході, особливо під час нападів монголо-татар. Останньою власницею фортеці була Велика княгиня Ольга, місцина їй настільки сподобалася, що протягом 1906-1912 р. кожного року влітку вона тут відпочивала і для неї було збудовано окреме приміщення.

Після революції, громадянської та Великої Вітчизняної воєн фортеця зазнала спустошення та руйнації.

На території заповідника є діючих три музеї: історичний, музей Голодомору та етнографічний, де ми теж побували.

Музей Голодомору був створений порівняно недавно, його відкрили 4 жовтня 2008 року. Експонати, оформлення та першу екскурсію проводив відомий художник та автор експозиції Микола Мазур. Сильне враження на нас справило документальне підтвердження геноциду українського народу, а також зібрані експонати, свідчення живих очевидців тих подій.

В етнографічному музеї ми відвідали виставку під назвою «Нетлінні скарби України», де представлено: народне ткацтво, вишивку, народні строї, авторські роботи з колекції родини Косанівських (Вінниця) та Подільського товариства ім. Григорія Сковороди (Хмельницький).

Подякувавши за чудову розповідь екскурсоводу, наш шлях проліг до м. Летичева, де в самому центрі міста височить пам’ятник та збереглася могила народному меснику Устиму Кармалюку. Поруч знаходиться велична споруда санктуарію Божої Матері Летичівської. В давні часи, а історично - з 1606 року бере свій початок чоловічий монастир та фортеця, яка була збудована навколо і костел, який знаходився в центрі фортеці.

Історичні джерела повідомляють, що два місіонери-монахи разом з вищеназваною іконою з благословення Папи вирушили на схід проповідувати католицьку віру. Шлях її був важким, і знеможені вони вирішили оселитися в Летичеві. Міські власті виділили дві хатини на околиці міста з надією, що вони швидко виберуться. Та монахи облаштували житло, побудували каплицю і почали проводити молебень. Одніє ночі люди з навколишніх будинків побачили, що горить будинок, в якому знаходилась ікона, всі кинулися на гасіння пожежі. Яким же було здивування людей, коли вони побачили не вогонь, в дивне світіння, яке з’єднувало небо з іконою. З того часу це місце і називається санктуарієм (святим місцем), до нього з’їжджаються люди з багатьох місць, як України, так і зарубіжжя. Кожного року, 6 липня відбувається хресний хід до ікони, зокрема з Кам’янця-Подільського, Вінниці та інших місць. На прощу збирається 5-7 тис. чоловік для подяки, заступництва, та благословіння Матері Божої. В даний час на релігійних канікулах перебували діти з Київської області. Храм має більше 700 прихожан, які постійно підтримують його і матеріально. Ми були свідками завершення реставраційних робіт - на вхідних воротах відновлено фреску 1606 року. Так цікаво нам розповіла і провела екскурсію наша колега, вчителька місцевої школи пані Галина.

Висловлюємо щиру вдячність директору Чемеровецького НВК Павлишину С.М., бібліотекарю Романчук А.В., водію Мельнику П.С. за допомогу в організації поїздки.

Лихва А.В. - методист РМК